Ліза Майтнер: жінка, яка відкрила поділ атома — і яку забули на церемонії вручення Нобеля

У 1944 році Нобелівську премію з хімії дали за відкриття ядерного поділу, процесу, що назавжди змінив хід ХХ століття. Премію отримав Отто Ган. Жінка, яка першою правильно пояснила фізику цього процесу, яка дала явищу назву «поділ» і без якої відкриття залишилося б незрозумілою купою даних, на церемонії не була присутня. Її звали Ліза Майтнер. Її ім’я не згадали ні тоді, ні багато років потому.

Сьогодні ми розповідаємо цю історію так, як вона того заслуговує. Ми говоримо про неї справедливо, адже їй так довго цього бракувало.

Дівчинка, якій наука була заборонена ще до старту

Ліза народилася 1878 року у Відні. Вона була третьою з восьми дітей у єврейській родині шахового майстра. Її інтерес до науки з’явився у вісім років. Вона тримала зошит із власними спостереженнями під подушкою, вивчала кольори нафтової плями на воді, тонкі плівки, відбите світло. Здавалося, що перед нами майбутня науковиця. Але виникла одна проблема. У Відні того часу жінкам не дозволяли вступати до державних закладів вищої освіти. Це тривало до 1897 року.

Єдина кар’єра, відкрита для дівчини, була викладання. Тому Ліза пішла до школи для дівчат і стала вчителькою французької. Але коли заборону на вищу освіту нарешті зняли, вона зробила те, що сьогодні здається майже неможливим. За два роки з приватними вчителями вона надолужила роки пропущеної гімназійної програми. У липні 1901 року з чотирнадцяти жінок, які складали іспит на атестат зрілості, склали лише четверо. Ліза була серед них.

Друга у Відні — і туалет у ресторані навпроти

У 1906 році Майтнер стала другою жінкою в історії Віденського університету, яка отримала докторський ступінь з фізики. Уже тоді вона показала те, чого ніхто не чекав від жінок. Вона змогла самостійно проводити дослідження. Вона пояснила експеримент, який не зміг витлумачити навіть лорд Релей. Вона зробила прогнози і перевірила їх на практиці.

Потім був переїзд до Берліна, до Макса Планка, одного з найвідоміших фізиків тієї доби. Планк офіційно виступав проти вступу жінок до університетів. Але для Майтнер зробив виняток, запросив на лекції, приймав удома. А далі доля звела її з хіміком Отто Ганом — і почалася співпраця, що триватиме десятиліттями.

Але умови, у яких вона починала, важко уявити без гіркоти. У Пруссії жінок до університетів ще не допускали. Майтнер дозволили працювати лише в колишній деревообробній майстерні в підвалі, з окремим входом. До решти інституту, зокрема до лабораторії Гана нагорі, їй заходити було не можна. А якщо треба було до туалету, доводилося йти в ресторан униз по вулиці. Лише наступного року, коли жінок нарешті допустили до прусських університетів, у будівлі встановили жіночі туалети. Не всі колеги-хіміки цьому зраділи.

Роки безкоштовної праці — і перше визнання

Кілька важливих деталей, які багато говорять про становище жінки в науці того часу:

• У приватному Інституті хімії кайзера Вільгельма, куди вона перейшла 1912 року разом із Ганом, Майтнер спершу працювала взагалі безкоштовно, як «гість» у його секції.
• Її першою оплачуваною посадою була робота асистентки Планка. Це найнижча сходинка академічної драбини. При цьому Ліза стала першою жінкою — науковою асистенткою в Пруссії.
• Коли Ган отримав 66 000 марок роялті за «німецький радій», він віддав Лізі десять відсотків.

І все ж вона рухалася вперед. У 1917 році Майтнер очолила власну секцію фізики. Разом із Ганом вона відкрила хімічний елемент протактиній. Згодом вона стала першою жінкою в Німеччині, яка отримала звання повного професора фізики. Це у світі, де ще недавно жінці не належав навіть туалет у власному інституті.

Втеча з Німеччини — коли наука вже не рятувала

Наукові заслуги нічого не важили перед ідеологією. У 1935 році через антиєврейські Нюрнберзькі закони нацистської Німеччини Майтнер втратила свої посади. А після аншлюсу 1938 року вона також втратила австрійське громадянство. Жінка, яка все життя присвятила фізиці, раптом опинилася без захисту, без прав і під загрозою.

13 та 14 липня 1938 року за допомогою колеги Дірка Костера вона таємно втекла до Нідерландів. Багато років потім жила у Стокгольмі. У 1949 році стала громадянкою Швеції, хоча наполягала на збереженні австрійського громадянства. Пізніше переїхала до Британії, щоб бути ближче до родини.

Відкриття, яке вона пояснила — і за яке відзначили іншого

Наприкінці 1938 року Ган і Фріц Штрассман виявили дивну річ. При бомбардуванні урану нейтронами утворювалися ізотопи барію. Вони не могли пояснити, як це можливо. Ган написав про це Майтнер. Саме вона разом зі своїм племінником, фізиком Отто Робертом Фрішем, правильно розтлумачила ці дані. Вона розробила фізику процесу. У доповіді для журналу Nature у лютому 1939 року вони дали цьому явищу назву, яку сьогодні знає весь світ. Це «поділ».

Це відкриття змінило хід історії. Воно привело до появи ядерних реакторів і атомної бомби. Але коли 1944 року присуджували Нобелівську премію з хімії за ядерний поділ, її отримав лише Отто Ган. Майтнер залишили осторонь. Багато вчених і журналістів згодом назвали це рішення відверто «несправедливим».

Масштаб цієї несправедливості вражає у цифрах. За архівом Нобелівської премії, Майтнер номінували 19 разів на премію з хімії і аж 30 разів на премію з фізики. І жодного разу не нагородили.

Жінка, яка сказала «ні» атомній бомбі

Є ще одна деталь, яку варто пам’ятати про Лізу Майтнер. Хоча саме її пояснення поділу відкрило шлях до ядерної зброї, вона відмовилася працювати над її створенням. Науковиця, чиє відкриття могло принести їй славу і безпеку, обрала совість.

Визнання прийшло іншими шляхами, хай і з запізненням. У 1962 році її запросили на зустріч нобелівських лауреатів у Ліндау. Альберт Ейнштейн назвав її «німецькою Марією Кюрі». А у 1997 році, вже після її смерті, на честь Майтнер назвали хімічний елемент №109, майтнерій. На її честь названо й астероїд.

Ліза Майтнер прожила життя, у якому їй раз за разом доводили, що вона жінка, отже, їй сюди не можна. Її не пускали ні до університету, ні до лабораторії, ні на п’єдестал. Вона відповідала єдиним доступним їй способом, тобто роботою, яку неможливо було стерти. Її ім’я викреслили з нобелівського списку. Проте його вписали в періодичну таблицю. І там воно вже назавжди.