Ліза Майтнер: жінка, яка пояснила, як розколюється атом — і яку викреслили з нагороди
Наприкінці грудня 1938 року немолода жінка сиділа з олівцем і папером десь між снігом і сумнівами, у вигнанні, без громадянства, без лабораторії — і саме тоді вона зрозуміла те, чого не збагнули чоловіки, які проводили експеримент. Її звали Ліза Майтнер, і вона щойно пояснила фізику ядерного поділу — процесу, який змінить ХХ століття. Через кілька років Нобелівську премію за це відкриття вручать її колезі Отто Гану. Одному. Її ім’я просто не назвуть.
Історія науки знає чимало несправедливостей, але цю багато вчених і журналістів прямо назвали «несправедливою» — і сьогодні варто нарешті поставити Лізу на її законне місце.
Дівчинка із зошитом під подушкою
Ліза народилася 1878 року у Відні, третьою з восьми дітей у єврейській родині шахового майстра. Її батько був вільнодумцем — і виховував доньку так само. Інтерес до науки прокинувся, коли їй було вісім: вона тримала під подушкою зошит із власними «дослідженнями», вивчала кольори нафтової плями на воді, тонкі плівки, відбите світло. Здавалося б, готова майбутня фізикиня.
Але була одна проблема, і називалася вона — епоха. До 1897 року жінкам узагалі не дозволяли вступати до державних закладів вищої освіти у Відні. Єдина кар’єра, доступна дівчині, — учителювання. Тож Ліза слухняно закінчила школу для дівчат і здобула фах вчительки французької. Її мрії про фізику мали залишитися зошитом під подушкою.
Два роки за двоє — і друга жінка з докторським ступенем із фізики у Віденському університеті
Коли заборону нарешті зняли, виявилося, що дівчатам бракує гімназійної підготовки для вступу. Ліза не стала чекати кращих часів. У 1899 році вона почала брати приватні уроки разом із двома іншими юнками, втискаючи роки пропущеної освіти у два. У липні 1901-го чотирнадцять жінок складали екстерном іспит на атестат зрілості — склали лише четверо. Серед них — Майтнер.
Далі був Віденський університет, лекції Людвіга Больцмана, які вона згадувала із захватом, і докторська дисертація. 1 лютого 1906 року Ліза здобула ступінь доктора фізики — стала лише другою жінкою в історії Віденського університету, яка це зробила. І майже одразу довела, що вона не «жінка при науці», а справжня науковиця: узялася за задачу лорда Релея, яку той сам не зміг пояснити, — пояснила її, зробила прогнози й перевірила їх експериментально. Це вже була самостійна, ні від кого не залежна робота.
Лабораторія в підвалі й туалет через дорогу
У Берліні на Лізу чекала і велика удача, і принизлива реальність. Удача — Макс Планк, який усупереч власним переконанням проти жінок в університетах, визнав її винятком і пустив на свої лекції. І Отто Ган — хімік-ровесник, який шукав фізика для співпраці. Так почався один із найвідоміших наукових тандемів епохи.
А реальність була така. У Королівстві Пруссія, до якого належав Берлін, жінок до університетів ще не допускали. Майтнер дозволили працювати лише в колишньому деревообробному цеху в підвалі — з окремим входом, щоб вона не заходила до решти будівлі. До лабораторії Гана нагорі їй ходу не було. А якщо треба було в туалет — доводилося йти в ресторан униз по вулиці, бо жіночого туалету в інституті просто не існувало.
- Вона стала другою жінкою, яка здобула докторський ступінь із фізики у Віденському університеті.
- Першою жінкою-науковим асистентом у Пруссії.
- Першою жінкою, яка стала повним професором фізики в Німеччині.
Кожен із цих «перших» і «других» — це не просто рядок у біографії. Це стіна, яку хтось мусив пробити першим, щоб інші жінки пройшли крізь пролом.
Наука, яку робили безкоштовно
Показова деталь: коли Ган і Майтнер перейшли до нового Інституту хімії імені Кайзера Вільгельма, він отримав звання «професор» і 5000 марок на рік. Вона — статус «гостя» й нуль зарплати. Приватний інститут не мав правил проти жінок, але й платити жінці, схоже, ніхто не поспішав. Першу оплачувану посаду Майтнер дав саме Планк, зробивши її своєю асистенткою — найнижча сходинка академічної драбини, перевірка студентських робіт. Коли Ган отримав 66 000 марок роялті за медичний препарат, Лізі дісталося десять відсотків.
Попри це вона працювала. Разом із Ганом відкрила метод радіоактивного відскоку, нові ізотопи, а згодом — елемент протактиній. Її окремо цікавили бета-частинки, і саме вона мала сміливість сумніватися в результатах, що суперечили квантовій фізиці. Під час Першої світової Ліза не сховалася в тил — пройшла підготовку рентгенівського техніка й служила рентгенівською медсестрою на фронті.
Втеча, поділ ядра — і премія, яку віддали іншому
1935 року антиєврейські нацистські закони позбавили Майтнер посад. Аншлюс 1938-го забрав австрійське громадянство. 13–14 липня 1938 року, за допомогою Дірка Костера, вона втекла до Нідерландів — науковиця світового рівня, яку власна країна викинула геть.
І саме тоді, у вигнанні, стався її головний прорив. Ган і Штрассман виявили дивний результат: під час бомбардування урану нейтронами утворювалися ізотопи барію. Вони не могли пояснити, як це можливо. Ган написав про це Майтнер. І наприкінці грудня 1938 року вона разом із племінником Отто Робертом Фрішем правильно розтлумачила ці дані — розробила фізику процесу, у якому ядро розколюється надвоє. У лютому 1939-го в журналі Nature вони дали цьому явищу назву, яку тепер знає весь світ, — «поділ».
А далі — та сама несправедливість. Нобелівську премію з хімії 1944 року за ядерний поділ отримав Отто Ган. Один. Майтнер — жінка, яка пояснила фізику явища, — залишилася без нагороди. За архівом Нобелівського комітету, її номінували 19 разів на премію з хімії та 30 разів на премію з фізики. Тридцять дев’ять номінацій — і жодної премії.
Проте світ таки не забув. Альберт Ейнштейн називав її «німецькою Марією Кюрі». На її честь названо астероїд. А 1997 року її ім’я навічно закарбували в періодичній таблиці — 109-й елемент назвали майтнерій. Ліза Майтнер зробила те, чого від дівчинки із зошитом під подушкою ніхто не очікував: не просто увійшла в науку, з якої жінок виганяли, а пояснила один із найважливіших процесів у ній — і відкрила двері тим, хто прийде після неї.
